Петренко Олександр

Петренко Олександр

Народився: 23.09.1965 року

Помер: 21.05.2017 року

Нікнейм: asi

Локація: Івано-Франківськ

Освіта: випускник фізико-технічного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, аспірант Інституту проблем матеріалознавства ім. I. М. Францевича НАН України

Досвід роботи:

• викладач фізики та астрономії
• завод “Промприлад”, програміст (до 1993 року)
• АТ "Елком", технічний спеціаліст (1993 - 1998)
• "ІТС" (1998-2017)

Колеги про Петренка:

Карпенко Олексій: Саша був першим

Ми [“Елком”] тоді тільки починали. “Промприлад” - наш перший клієнт. Нам страшно, і хочеться клієнту зробити добре, щоб йому це сподобалось, щоб він зрозумів, що йому потрібні наші послуги. А тут виявилось, що з нами спілкується абсолютно грамотний, адекватний інженер, а не директор, менеджер або ще хтось. Саме інженер, який розуміється на тому всьому. Сашко працював програмістом. Він мав би писати код, напевно, але я не знаю чим конкретно він займався. Тому, що на той момент на “Промприладі” не було сучасної техніки. У них були по заводу якісь комунікації для підключення терміналів. Один величезний комп'ютер і до нього купка терміналів. Відділ розробки програмного забезпечення щось писав. Там працювало ще декілька людей, які потім теж до нас потрапили, в нашу фірму. І, може, це теж один з мотиваторів. Тому, що людині має бути цікаво працювати. Сашко - розумна людина. Людина, в якої основним мотиватором є не гроші, а саме цікавість. Зацікавленість в освоєнні нового, зацікавленість в тому, щоб зробити щось корисне і побачити результат. Побачити, що воно комусь потрібно. Він побачив перспективи, скоріш за все. І цікавих людей. Так наш перший клієнт став і одним з наших найкращих інженерів. І, на щастя, моїм другом.

Для Сашка було цікаво побачити, що щось зробили, щось встановили, щось новеньке придумали, впровадили. І побачити, що це дало свою віддачу, дало свій результат. І нашим клієнтам від того стало краще, цікавіше. Може, дешевше. Може, просто щось змінилося в іншому плані, але видно цей результат. Сашко був ентузіастом. І його ентузіазм серед колег по роботі, серед членів нашого колективу був найбільшим. У мене трошки більше рутини, в нього більше цікавинок, новенького чогось в голові постійно було. Без нього нічого не було б, напевно.

Кравець Микола

1993 чи 1994 рік, Саша Петренко вже тримав якийсь нод фідонетівський. Якийсь канадієць додзвонився напряму з Канади і пів години чатився з ботом. Бот був піднятий для того, щоби просто відповісти. А той потім написав: “Чоловіче, я й не здогадався, що то бот”. Це ж без всякого штучного інтелекту, на тих ресурсах. Отака реалізація.

Кучерак Сергій: Авіаносець «Стародубець» на лінії

Серійний телефон 055, це по класифікації — довідкова річкового порту. В Івано-Франківську немає річкового порту, тому він був вільний. І нам 055 видали. Віктор Стародубець [тоді керівник обласного управління зв'язку] дав вказівку переключити лінію. Ми переключаємо. Все чітко, по секундах було. В першій половині дня до нас дзвонять: «Лінія така-то переключена». Пробуємо — точно. Ми повключали телефони, щоби зв'язківці відчували нагрузку на телефонні апарати. Тут один телефон починає дзвонити, і дзвонить настойчиво. Безперервний дзвіночок. І Сашко Петренко бере трубку. Каже: «Довідкова річкового порту. Авіаносець «Стародубець» на лінії». Спиталися, як йде переключення. Ну, все чітко.

Карпенко Олексій

Це був момент переїзду на нову площадку, дуже напружений день. Навіть, не день, а доба. В одному місці все розібрати, в іншому місці все зібрати. І так щоб болтиків зайвих не залишились. Було дуже важко. І в цей момент хтось дзвонить. Ми всіх попереджали, і все одно. Розуміємо, що це, напевно, клієнт і треба відповісти, якось так, щоб… Оця фраза “база проката торпедних катєров”, яку часто вживав Борис Мостовий, а з другого боку - авіаносець “Стародубець”. Це так розрядило обстановку. Частинка гумору завжди була в його житті. Любив жартувати, любив знаходити щось цікаве, веселі відповіді. Часто казав: “Бороду сбрить можно, а умище-то куда деть?” Він мав великий особистий досвід спілкування з різними людьми цікавими. Дуже багато людей, які працювали тоді в різних містах: в Києві, у Львові, в Харкові. Дуже багато знайомств. Тернопіль, Чернівці… Це був час, коли технології не те, щоби швидко розвивалися. Це такий гіперзвук був, дуже швидко все мінялося. І джерел для розвитку нових ідей теж було неміряно. От зараз - екстенсивний розвиток, а тоді було навпаки: з одних технологій на інші перескакували, розвивалися вони більше, якісніше.

Босий Андрій: Ми ж космонавти, ми нічого не боїмось

Саша Петренко, безумовно, мав на мене найбільший вплив. Він мав візію. Решта людей просто рухались у броунівському русі, а були ті, хто бачили в інших світах, інших вимірах. Розуміли, що йде. Мали якісь стратегії. Я бачив, що у нього це є, відчувався вектор. Я цього не розумів, і для мене це було дуже цікаво. Я з теплом згадую наші регулярні поїздки в Київ, часто з Сашею Петренком, які дуже часто закінчувалися в тебе [Олекси Балюри] на квартирі. Я настільки багато нових речей взнав, що ж це просто надзвичайно! Якось ми приїхали з Петренком (aka asi) [до Києва], треба було записати саму свіжу версію FreeBSD чи просто BSD, я не памʼятаю. Він з вінчестером приперся, а Борис [Мостовий] каже: “Туди підключай”. Саша підключив, сів, а Борис йому: “FTP туди-сюди, IP такий порт, telnet туди, FTP сюди. Стягнеш”. І я бачу, що Петренко взагалі не розуміє, що таке FTP. IP ще знає, але що таке FTP - він перший раз чує. Але Петренко з таким виглядом - ми ж космонавти, ми нічого не боїмось - з нєвозмутімим видом набрав: ftp і далі написав якусь бздуру повну. Борис зробив вигляд, що все нормально, тільки чуть підправити треба. Він поняв, що ми в цьому нічого не розуміємо. Нажав кнопку, і все пішло. Це була така гра: Саша, який був технічним гуру того часу для нас всіх, про FTP не знає, але робить вигляд, що все знає і розуміє. І Борис, теж: я все розумію, тільки трохи поправити треба.

Карпенко Олексій: Сашка зупинити було важко Від нових викликів він загорявся. Більше і більше. І деколи у нас доходило, навіть, до суперечок. “Не треба нам того, давай якось іншим шляхом підемо”. “Ні, я знаю, що я можу тут розібратися”. Його це запалювало, йому це не давало спати, якщо щось не виходило, а він знав, що це можна зробити, і це буде цікаво зробити, корисно зробити. Зупинити було важко його, якщо він щось захотів зробити, і вважав, що це потрібно. Переконати його можна було тільки логікою. Виключно логікою. Він вмів сприймати аргументи, критику. Або, навпаки, аргументувати свою позицію. Він вмів пояснити. Він вмів переконати у своїй правоті. Він вмів спілкуватись з людьми в плані роботи. Коли людина не сприймала логічні викладки, коли людина не сприймала саме пояснення, а впиралась: “Ні, я так не хочу робити. Зробіть мені отак, тому що я це хочу”. Сашко пояснював: “Ні, так не варто робити, тому що так-то, так-то” Якщо людина все ще наполягала, Сашко міг взагалі відмовитись це робити. Але з клієнтами він завжди знаходив спільну мову.

Астрономія

У нас завжди на фірмі лежав телескоп, його Сашко приніс з дому. Деколи ми виставляли телескоп у вікно, подивитися. Сашко любив астрономію, любив розказувати про це. І про будь-що інше, що йому доводилось робити в житті. У нього ж профільна освіта, він - викладач фізики та астрономії. Пару років працював за спеціальністю, поки не попав в аспірантуру. Це був Інститут проблем матеріалознавства [Інститут проблем матеріалознавства ім. I. М. Францевича НАН України]. Він займався рентгенографічними дослідженнями різноманітних порошкових матеріалів. Це дуже вузька сфера, цікава тим, що багато різних технологій використовується. Цікаво було поспілкуватися на такі теми [тема його дослідження - плитки теплозахисного покриття для “Бурана”, першого радянського орбітального корабля багаторазового використання для вантажно-пасажирських перевезень]. Коли людина має таку ерудицію, як Сашко, і коли є купа знань з різних сфер, з різних галузей. Не просто десь щось чув, а дійсно розбирається. А якщо не розбирається, то не лишить це діло. Він піде потім почитати, розібратися та розказати, сперечатися й донести. Це допомагало в роботі, дуже сильно допомагало.

Префклуб

Так сталося, що декілька співробітників: Сашко, я, директор, ще декілька людей люблять грати в преферанс. Але не на гроші, зразу кажу. Ніколи у Сашка в житті щось матеріальне на першому місці не стояло. Виключно цікавість: хто краще. Збирались раз в тиждень, деколи трошки частіше, деколи рідше. По-різному. Сашко був одним з найкращих гравців.

Музика

У Сашка була музична освіта. Він закінчив музичну школу, а далі не займався цим. Вмів грати, але ніде це не використовував. У нього вдома було фортепіано. І пару разів, коли були у нього вдома, він нам демонстрував. Наші смаки співпадали. Ми любимо рок, в основному, старий. 60-70-80-ті роки. “Pink Floyd”, “Dire Straits”, “Led Zeppelin”. Сучасна попса, диско ніколи не приваблювали.

“ІТС” закінчився зі смертю Олександра

На той момент фірма вже страждала. Маленька фірма з таким організаційним підходом, як в нас був, не могла конкурувати з “монстрами”. І це була об'єктивна причина, всім зрозуміла. Рано чи пізно довелося б з цим щось зробити. До цього йшло. Але було декілька напрямків, в яких у нас залишалася ніша, свої клієнти. Основну роботу з тими клієнтами та в цих напрямках вів саме Сашко. Тобто завдяки його бажанню, його знанням, завдяки тому, що він постійно був “на хвилі”, вчився, фірма працювала. Останні 3-4 роки існування “ІТС” виїжджав за рахунок роботи Сашка. Не те щоб він за всіх працював. Він був драйвером. Як результат, після смерті замінити його не було на кого. От і все.