Вольніцький Леонід - Revision history

MarynaMalchenyuk at 13:18, 19 May 2024

2024-05-19T13:18:25Z

MarynaMalchenyuk at 06:06, 16 May 2024

2024-05-16T06:06:54Z

MarynaMalchenyuk at 06:05, 16 May 2024

2024-05-16T06:05:35Z

MarynaMalchenyuk at 06:05, 16 May 2024

2024-05-16T06:05:09Z

MarynaMalchenyuk at 15:21, 22 November 2023

2023-11-22T15:21:33Z

MarynaMalchenyuk at 15:08, 7 October 2022

2022-10-07T15:08:40Z

MarynaMalchenyuk: Created page with "СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО (Валерій Цюпа) Першопрохідці українського Інтернету, які зб..."

2022-10-07T14:56:38Z

Created page with "СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО (Валерій Цюпа) Першопрохідці українського Інтернету, які зб..."

New page

СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО

(Валерій Цюпа)

Першопрохідці українського Інтернету, які збирали його «пазли» в першій половині 90-х років, напевно пам’ятають Леоніда Вольніцького - одного з перших київських інтернет-мрійників та юнікс-ентузіастів, який входив у тусовки ще навіть «доUAnetівського» періоду, налаштовував перші «вузли» українських інтернет-провайдерів, винаходив неймовірно оригінальні рішення.

Він завжди був «десь у хмарах», хоча вважав себе практичною людиною та завжди сперечався до останнього.

Його не стало 04 січня 2017 року… Зупинилося серце на 51-му році життя.

Познайомилися ми з ним 1985 року на першому курсі Київського Політеху (факультет електронної техніки, група ДП-52). Тоді я, випускник 145-ї фізмат школи, досить легко сприймаючи навантаження провідного технічного ВНЗ, зустрівся з цікавим одногрупником, який вже відслужив 1 рік в армії, комісувався та вступив до КПІ. Йому на старті було не так просто, але вже у другому семестрі він легко справлявся з досить складними математичними завданнями та дивував оригінальністю рішень. Ми стали товаришами на багато років наперед.

Коли я повернувся з армії 1988 року на другий курс, Льоня вже був на четвертому, та, на той час, захоплювався програмуванням та соціонікою. А соціонікою тому, що у пошуках доступу до «машинного часу» він був частим гостем ГІВЦ Міносвіти, де тоді працював один з апологетів київської школи соціоніки – Ігор Вайсбанд (Онуфрієнко). Це були часи коли світ відкривався для нас тисячами нових вимірів, і можна було знайти неймовірні теми та хобі при звичайній каві на кухні з новими знайомими.

Потім ми разом працювали у Національній бібліотеці України для дітей, куди мене так само затягнув Льоня, аргументуючи доступом до комп’ютерів та можливістю програмувати. Це були 1989 - 1993 роки. Там ми зібрали фантастичну команду у відділі автоматизації бібліотечних процесів, чотири учасники якої: Леонід Вольніцький, Сергій Медвєдєв, Олег Третьяк та я, пізніше увійшли до ядра новоствореного інтернет-провайдера АДАМАНТ. Але там, тоді, у бібліотеці, ми на перших комп'ютерах Mazowia ХТ та сервері АТ-286 створили першу бібліотечну локально-обчислювальну мережу, пробиваючи по вихідним дням товсті стіни між приміщеннями для прокладки коаксіального кабелю ЛВМ. Льоня весь час програмував, намагаючись створити бібліотечний софт-бестселер, та сперечався з цього приводу з Сергієм Медвєдєвим, мені приходилося їх мирити. Але потім стало більше комп’ютерів і менше суперечок )

Пам'ятаю одну з нарад, на якій я розповідав про кінцеві терміни, які нам поставили для здачі бібліотечного софта. Це був вересень, софт треба було здавати у листопаді. Коли нараду закінчили , Льоня відірвав погляд від екрану компа, за яким він весь цей час продовжував програмувати, подивився на нас усіх скляними очима і запитав з жахом: «А що, вже листопад??!!»

Все змінилося, коли ми домовилися, щоб нашу бібліотеку підключили до Інтернет-вузла INT (Пісарєв та Муравйов), здається, у 1991 році. Інтернет поглинув нас усіх без остатку, і в бібліотеці ми протрималися ще тільки рік ))

Потім прийшла епоха АДАМАНТ. Почалося все з того, що в один вечір на одній з київських кухонь «за кавою» я познайомився з Іваном Пєтуховим, і ми проговорили весь вечір про Інтернет, його багатовимірні можливості, і вирішили, що прийшов час створювати свій проект. Після чого ми обговорили це з Льонею та командою і вирішили спробувати. Підібрали собі заміну в бібліотеку та стартували як Інформаційно-Телекомунікаційний Центр АДАМАНТ у досить класному місці – у приміщенні телефонної станції по вул. Шалєт 1. Це була мрія для будь-якого тодішнього «провайдера», яких було тільки декілька на весь Київ.

Потім ми з Вольніцьким літаками в рюкзаках возили комп’ютери з Москви, щоб облаштувати наш техно-майданчик, по черзі літали в КІАЕ для «організаційних зустрічей» з Машою Степановою, яку мабуть пам'ятають усі «інтернетери» тих часів ))

Те, що було далі, мабуть, в деталях представлено у цій книзі. Тому я хотів згадати саме про Льоню Вольніцького. Від входив, на той час, у елітну групу київських «юніксерів», і хоч часом був як-би «сам по собі», але історія і АДАМАНТУ, і українського Інтернету, напевно, написана за його активної участі.

Потім, у кінці 90-х, коли ми всі вже пішли своїми окремими стежками, він поїхав працювати в США. Ми часом списувались. Він розповідав як цікаво у Силіконовій Долині, що з ним продовжили на другий строк 3-річний контракт у VISA International, як він вклав свої величезні заробітки у біржові акції, як потім все втратив, як знову заробив.

Потім він повернувся до Києва, купив квартиру, авто, почав фрілансити. З його досвідом та компетенціями це було життя вільного художника поєднаного з усім світом.

У нього не зовсім складалося особисте життя - декілька разів одружувався, розлучався, були діти при розлученнях (лишалися у бувших дружин). Коли ми бачилися востаннє, десь за рік до його смерті, ми із Сергієм Медвєдєвим були у нього у гостях на Оболоні, згадували старі часи. Звичайно, був увімкнений великий екран комп'ютера та на руках був ще малий син від останньої дружини, що від нього пішла.

Але, хоч він був досить складною людиною, його життя було неймовірно цікавим. Він лишив по собі багато спогадів, друзів та працюючих проектів.

Жаль, що він пішов від нас так рано, зараз світ занурився у нову цифрову епоху – про цей світ він мріяв, створював його, і, фактично, прожив у ньому більшу частину свого життя…

@@ Line 1: / Line 1: @@
-СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО
+'''Народився: ''' 1967 року
-Автор: [[Цюпа Валерій|Валерій Цюпа]]
+'''Помер:''' 04.01.2017 року
-Першопрохідці українського Інтернету, які збирали його «пазли» в першій половині 90-х років, напевно пам’ятають Леоніда Вольніцького - одного з перших київських інтернет-мрійників та юнікс-ентузіастів, який входив у тусовки ще навіть «доUAnetівського» періоду, налаштовував перші «вузли» українських інтернет-провайдерів, винаходив неймовірно оригінальні рішення.
+=="Інтернет-мрійник та юнікс-ентузіаст"==
 Він завжди був «десь у хмарах», хоча вважав себе практичною людиною та завжди сперечався до останнього.
@@ Line 12: / Line 14: @@
 Познайомилися ми з ним 1985 року на першому курсі Київського Політеху (факультет електронної техніки, група ДП-52). Тоді я, випускник 145-ї фізмат школи, досить легко сприймаючи навантаження провідного технічного ВНЗ, зустрівся з цікавим одногрупником, який вже відслужив 1 рік в армії, комісувався та вступив до КПІ. Йому на старті було не так просто, але вже у другому семестрі він легко справлявся з досить складними математичними завданнями  та дивував оригінальністю рішень. Ми стали товаришами на багато років наперед.
-Коли я повернувся з армії 1988 року на другий курс, Льоня вже був на четвертому, та, на той час, захоплювався програмуванням та соціонікою. А соціонікою тому, що у пошуках доступу до «машинного часу» він був частим гостем ГІВЦ Міносвіти, де тоді працював один з апологетів київської школи соціоніки – Ігор Вайсбанд (Онуфрієнко).
+Коли я повернувся з армії 1988 року на другий курс, Льоня вже був на четвертому, та, на той час, захоплювався програмуванням та соціонікою. А соціонікою тому, що у пошуках доступу до «машинного часу» він був частим гостем ГІВЦ Міносвіти, де тоді працював один з апологетів київської школи соціоніки – Ігор Вайсбанд (Онуфрієнко). Це були часи, коли світ відкривався для нас тисячами нових вимірів, і можна було знайти неймовірні теми та хобі при звичайній каві на кухні з новими знайомими.
 Потім ми разом працювали у Національній бібліотеці України для дітей, куди мене так само затягнув Льоня, аргументуючи доступом до комп’ютерів та можливістю програмувати. Це були 1989 - 1993 роки. Там ми зібрали фантастичну команду у відділі автоматизації бібліотечних процесів, чотири учасники якої: Леонід Вольніцький, Сергій Медвєдєв, Олег Третьяк та я, пізніше увійшли до ядра новоствореного інтернет-провайдера [[Адамант]].  Але там, тоді, у бібліотеці, ми на перших комп'ютерах ''Mazowia ХТ'' та сервері ''АТ-286'' створили першу бібліотечну локально-обчислювальну мережу, пробиваючи по вихідним дням товсті стіни між приміщеннями для прокладки коаксіального кабелю ЛВМ. Льоня весь час програмував, намагаючись створити бібліотечний софт-бестселер, та сперечався з цього приводу з Сергієм Медвєдєвим. Мені приходилося їх мирити. Але потім стало більше комп’ютерів і менше суперечок )
@@ Line 21: / Line 21: @@
 Все змінилося, коли ми домовилися, щоб нашу бібліотеку підключили до Інтернет-вузла INT (Пісарєв та Муравйов), здається, у [[1991]] році.
 Інтернет поглинув нас усіх без остатку, і в бібліотеці ми протрималися ще тільки рік ))
 Потім прийшла епоха Адамант. Почалося все з того, що в один вечір на одній з київських кухонь «за кавою» я познайомився з [[Пєтухов Іван|Іваном Пєтуховим]], і ми проговорили весь вечір про Інтернет, його багатовимірні можливості, і вирішили, що прийшов час створювати свій проект. Після чого ми обговорили це з Льонею та командою і вирішили спробувати. Підібрали собі заміну в бібліотеку та стартували як Інформаційно-Телекомунікаційний Центр Адамант у досить класному місці – у приміщенні телефонної станції по вул. Шалєт 1. Це була мрія для будь-якого тодішнього «провайдера», яких було тільки декілька на весь Київ.
@@ Line 32: / Line 31: @@
 Тому я хотів згадати саме про Льоню Вольніцького. Він входив, на той час, у елітну групу київських «юніксерів»,  і хоч часом був якби «сам по собі», але історія і Адаманту, і українського Інтернету, напевно, написана за його активної участі.
-Потім, у кінці 90-х, коли ми всі вже пішли своїми окремими стежками, він поїхав працювати в США. Ми часом списувались. Він розповідав як цікаво у Силіконовій Долині, що з ним продовжили на другий строк 3-річний контракт у VISA International, як він вклав свої величезні заробітки у біржові акції, як  потім все втратив, як знову заробив.
+Потім, у кінці 90-х, коли ми всі вже пішли своїми окремими стежками, він поїхав працювати в США. Ми часом списувались. Він розповідав як цікаво у Силіконовій Долині, що з ним продовжили на другий строк 3-річний контракт у VISA International, як він вклав свої величезні заробітки у біржові акції, як потім все втратив, як знову заробив.
-Потім він повернувся до Києва, купив квартиру, авто, почав фрілансити. З його досвідом та компетенціями це було життя вільного художника, поєднаного з усім світом.
+[[Цюпа Валерій|Валерій Цюпа]]
-Але, хоч він був досить складною людиною, його життя було неймовірно цікавим. Він лишив по собі багато спогадів, друзів та працюючих проектів.
+=="Він був дуже зосередженим"==
-'''Жаль, що він пішов від нас так рано, зараз світ занурився у нову цифрову епоху – про цей світ він мріяв, створював його, і, фактично, прожив у ньому більшу частину свого життя…'''
+[[Стесін Андрій|Андрій Стесін]]

← Older revision		Revision as of 06:06, 16 May 2024
Line 1:		Line 1:
	СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО		СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО

−	Автор: Валерій Цюпа	+	Автор: [[Цюпа Валерій\|Валерій Цюпа]]

← Older revision		Revision as of 06:05, 16 May 2024
Line 1:		Line 1:
	СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО		СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО
		+
	Автор: Валерій Цюпа		Автор: Валерій Цюпа

← Older revision		Revision as of 06:05, 16 May 2024
Line 1:		Line 1:
	СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО		СПОГАДИ ПРО ЛЕОНІДА ВОЛЬНІЦЬКОГО
−		+	Автор: Валерій Цюпа
−	(Валерій Цюпа)

@@ Line 16: / Line 16: @@
   Це були часи, коли світ відкривався для нас тисячами нових вимірів, і можна було знайти неймовірні теми та хобі при звичайній каві на кухні з новими знайомими.
-Потім ми разом працювали у Національній бібліотеці України для дітей, куди мене так само затягнув Льоня, аргументуючи доступом до комп’ютерів та можливістю програмувати. Це були 1989 - 1993 роки. Там ми зібрали фантастичну команду у відділі автоматизації бібліотечних процесів, чотири учасники якої: Леонід Вольніцький, Сергій Медвєдєв, Олег Третьяк та я, пізніше увійшли до ядра новоствореного інтернет-провайдера АДАМАНТ.  Але там, тоді, у бібліотеці, ми на перших комп'ютерах ''Mazowia ХТ'' та сервері ''АТ-286'' створили першу бібліотечну локально-обчислювальну мережу, пробиваючи по вихідним дням товсті стіни між приміщеннями для прокладки коаксіального кабелю ЛВМ. Льоня весь час програмував, намагаючись створити бібліотечний софт-бестселер, та сперечався з цього приводу з Сергієм Медвєдєвим. Мені приходилося їх мирити. Але потім стало більше комп’ютерів і менше суперечок )
+Потім ми разом працювали у Національній бібліотеці України для дітей, куди мене так само затягнув Льоня, аргументуючи доступом до комп’ютерів та можливістю програмувати. Це були 1989 - 1993 роки. Там ми зібрали фантастичну команду у відділі автоматизації бібліотечних процесів, чотири учасники якої: Леонід Вольніцький, Сергій Медвєдєв, Олег Третьяк та я, пізніше увійшли до ядра новоствореного інтернет-провайдера [[Адамант]].  Але там, тоді, у бібліотеці, ми на перших комп'ютерах ''Mazowia ХТ'' та сервері ''АТ-286'' створили першу бібліотечну локально-обчислювальну мережу, пробиваючи по вихідним дням товсті стіни між приміщеннями для прокладки коаксіального кабелю ЛВМ. Льоня весь час програмував, намагаючись створити бібліотечний софт-бестселер, та сперечався з цього приводу з Сергієм Медвєдєвим. Мені приходилося їх мирити. Але потім стало більше комп’ютерів і менше суперечок )
 Пам'ятаю одну з нарад, на якій я розповідав про кінцеві терміни, які нам поставили для здачі бібліотечного софта. Це був вересень, софт треба було здавати у листопаді. Коли нараду закінчили, Льоня відірвав погляд від екрану компа, за яким він весь цей час продовжував програмувати, подивився на нас усіх скляними очима і запитав з жахом: «А що, вже листопад??!!»
-Все змінилося, коли ми домовилися, щоб нашу бібліотеку підключили до Інтернет-вузла INT (Пісарєв та Муравйов), здається, у 1991 році.
+Все змінилося, коли ми домовилися, щоб нашу бібліотеку підключили до Інтернет-вузла INT (Пісарєв та Муравйов), здається, у [[1991]] році.
   Інтернет поглинув нас усіх без остатку, і в бібліотеці ми протрималися ще тільки рік ))
-Потім прийшла епоха АДАМАНТ. Почалося все з того, що в один вечір на одній з київських кухонь «за кавою» я познайомився з Іваном Пєтуховим, і ми проговорили весь вечір про Інтернет, його багатовимірні можливості, і вирішили, що прийшов час створювати свій проект. Після чого ми обговорили це з Льонею та командою і вирішили спробувати.  Підібрали собі заміну в бібліотеку та стартували як Інформаційно-Телекомунікаційний Центр АДАМАНТ у досить класному місці – у приміщенні телефонної станції по вул. Шалєт 1. Це була мрія для будь-якого тодішнього «провайдера», яких було тільки декілька на весь Київ.
+Потім прийшла епоха Адамант. Почалося все з того, що в один вечір на одній з київських кухонь «за кавою» я познайомився з [[Пєтухов Іван|Іваном Пєтуховим]], і ми проговорили весь вечір про Інтернет, його багатовимірні можливості, і вирішили, що прийшов час створювати свій проект. Після чого ми обговорили це з Льонею та командою і вирішили спробувати. Підібрали собі заміну в бібліотеку та стартували як Інформаційно-Телекомунікаційний Центр Адамант у досить класному місці – у приміщенні телефонної станції по вул. Шалєт 1. Це була мрія для будь-якого тодішнього «провайдера», яких було тільки декілька на весь Київ.
 Потім ми з Вольніцьким літаками в рюкзаках возили комп’ютери з Москви, щоб облаштувати наш техномайданчик, по черзі літали в КІАЕ для «організаційних зустрічей» з Машою Степановою,  яку мабуть пам'ятають усі «інтернетери» тих часів ))
@@ Line 30: / Line 30: @@
 Те, що було далі, мабуть, в деталях представлено у цій книзі.
- Тому я хотів згадати саме про Льоню Вольніцького. Він входив, на той час, у елітну групу київських «юніксерів»,  і хоч часом був якби «сам по собі», але історія і АДАМАНТУ, і українського Інтернету, напевно, написана за його активної участі.
+Тому я хотів згадати саме про Льоню Вольніцького. Він входив, на той час, у елітну групу київських «юніксерів»,  і хоч часом був якби «сам по собі», але історія і Адаманту, і українського Інтернету, напевно, написана за його активної участі.
 Потім, у кінці 90-х, коли ми всі вже пішли своїми окремими стежками, він поїхав працювати в США. Ми часом списувались. Він розповідав як цікаво у Силіконовій Долині, що з ним продовжили на другий строк 3-річний контракт у VISA International, як він вклав свої величезні заробітки у біржові акції, як  потім все втратив, як знову заробив.